середа, 15 січня 2020 р.

Психологічна підготовка випускників до участі в ЗНО
Тестування – це серйозне психологічне випробування тому завдання школи і вчителів допомогти учням психологічно налаштувати учнів на успіх, ознайомити з правилами проходження ЗНО, допомогти в підготовці до тестування.
Деякі поради для успішного проходження ЗНО
Зовнішнє незалежне тестування вимагає від абітурієнта вміння планувати самостійну роботу. Тому в процесі самостійної підготовки до ЗНО краще всю інформацію, яку необхідно засвоїти, поділити на частини і визначити їх пріоритетність. В першу чергу варто вивчати найскладніші розділи, щоб вистачило часу на їх повторення. Працювати необхідно в сприятливій для навчання обстановці до тих пір, поки відчуваєте, що засвоюєте матеріал. Як тільки рівень сприйняття інформації знизився, варто відволіктися від підготовки до ЗНО на 20 хвилин.
Під час самостійної підготовки до ЗНО краще виконувати побільше різних тестових завдань. Їх можна знайти на сайтах регіональних центрів оцінювання якості освіти і ВНЗ України, на спеціалізованих web-порталах. Виконуючи тестові завдання, контролюйте, скільки часу у вас займає пошук відповідей.
Щоб зовнішнє тестування пройшло успішно, необхідно не лише вивчити, систематизувати матеріал, а й попрацювати над своїм зовнішнім виглядом та поведінкою.
Хвилювання – це природно, часто воно допомагає швидко налаштуватися на продуктивну роботу.
Щоб менше нервувати під час зовнішнього тестування, краще з’явитися до пункту тестування на 20 хвилин раніше. Їх вистачить для того, щоб налаштуватися на тести, підготуватися психологічно. Якщо є можливість, то краще прийти на тестування пішки.
Впевненість, спокій, вміння слухати інструктора, знання та інтуїція – це запорука вашого успіху при складанні ЗНО.
Зовнішнє тестування вимагає завчасної підготовки, в тому числі й психологічної.
Не варто ставити перед собою надзвичайно складні завдання, адже чим менше часу залишається до тестування, тим важче їх виконати. Краще сформулювати основну задачу, потім розбити її на невеликі частини, які дійсно можна вирішити у визначений проміжок часу. Це допоможе зменшити хвилювання, викликане майбутнім зовнішнім тестуванням, а сам шлях до успішного складання тестів ЗНО буде не таким тернистим.
Якщо важко відразу сконцентруватися на вивченні предмета, то варто почати з повторення матеріалу або з вивчення легшої теми. Як тільки праця стане більш продуктивною, можна переходити до більш складних розділів. Такий підхід не дозволить зневіритися у власних силах.
Кожен день варто виконувати спеціальні вправи, які допоможуть зняти емоційне напруження і втому. В день зовнішнього тестування такі вже звичні вправи допоможуть швидко побороти хвилювання.
Якщо ви впевнені в своїх силах і вмієте здобувати знання, то самостійний спосіб підготовки до зовнішнього тестування може виявитися найбільш ефективним. Головне – правильна мотивація.
Зовнішнє незалежне тестування – це важлива подія в житті кожного абітурієнта, тому в переддень тестування варто приділити собі та своєму відпочинку максимум часу.
Зовнішнє незалежне тестування вимагає багато уваги. Тому напередодні ЗНО не варто себе перевантажувати, постійно тренуючись в складанні тестів, знову й знову вивчаючи власні нотатки або підручники.
Навпаки, НЕОБХІДНО:
• виспатися, щоб встати в доброму гуморі, бадьорим, готовим до великих звершень;
• підготуватися психологічно, налаштуватися лише на позитив. Для цього можна роздрукувати власний сертифікат, у якому варто проставити по вибраним для тестування предметам максимальну кількість балів. Буде добре, якщо такий сертифікат буде постійно перед очима;
• закохатися у вибраний для ЗНО предмет, відчути, що він вартий захоплення, інтересу. У своє захоплення слід дійсно повірити;
• пам’ятати, що думки матеріалізуються, тому не слід сумніватися у своїх знаннях. Краще думати про можливості, які відкриваються після складання ЗНО: про нових друзів, про омріяну професію, про переваги студентського життя;
• просто повторити вивчений матеріал, щоб впевнено почуватися на зовнішньому тестуванні. Для цього краще виділити той час, коли працюється найкраще;
• за декілька днів до тестування можна «сісти» на спеціальну «розумову» дієту. До звичайного раціону можна додати мюслі, банани, родзинки, горіхи і шоколад;
• провести вільний час на свіжому повітрі, найкраще – в парку.
ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ЗДАЧІ ЗНО
( психологічні поради )
Задовго до ЗНО:
Спочатку підготуй місце для занять. Забери зі столі усі зайві предмети, зручно розклади свої зошити, підручники, ручки тощо;
Можна доповнити інтер’єр кімнати жовтим та фіолетовим кольорами, оскільки вони підвищують розумову активність. НЕ потрібно перефарбовувати стіни, а достатньо картини, занавіски, серветки, лампи, тощо. Також цікаво зауважити, що за твердженням вчених запах лимону у вашій кімнаті підвищує розумову працездатність на 20%.
Склади план своєї роботи. Перед тим визнач - Хто ти є ? - сова чи жайворонок. Склади план занять на кожен день. Важливо чітко знати, що ти робиш і не говорити усім оточуючим: « Я займаюся чи готуюсь» , а « Я вивчаю саме певний розділ, конкретний матеріал»;
Починай із найважчого, але посильного. Легше і приємніше залишай на після обіду.
Змінюй заняття із відпочинком. Психологи встановили, що оптимальна тривалість заняття 30-40 хв. Максимум уваги досягається після 10-15 хв. від початку роботи. Тривалість перерв у першій половині дня не повинна перевищувати 5-10 хв. У другій половині дня тривалість кожної наступної переви збільшуйте на 5 хв. Не забувай у час відпочинку робити зарядку, займатися спортом, робити короткі прогулянки, допомагати батькам, тобто повністю відволікатися від навчання на короткий час. .
Тренуйся щоденно робити тести. Роби це із секундоміром.
Не потрібно заучувати напам’ять певні тексти, вчися робити короткі записи, нотатки, регулярно їх переглядай.
Регулярно повторюйте матеріал, бажано через 10 хв., після того, як ви вивчали новий матеріал, а згодом через добу. Кожне наступне повторення повинно бути коротшим попереднього.
Займайся самопереконанням. При всій своїй простоті, це є дуже дієва зброя. Повторюй про себе: «Я знаю багато, я спокійний, я впевнений, я розумний і т.д.», «Я напишу добре тестування».
День перед здачею ЗНО
Багато хто вважає, що щоб повністю підготуватися до іспитів бракує одного дня. Це невірно. Вже після обіду важливо припинити готуватися, здійснити прогулянку на свіжому повітрі, прийняти душ, підготувати одяг, документи, інші необхідні речі.
У день ЗНО:
  • Будь сконцентрованим. Не звертай уваги на поведінку оточуючих. Для тебе повинен існувати лише текст завдань і годинник.
  • Дій швидко, але не поспішай. Перед тим як дати остаточну відповідь , двічі прочитай завдання, переконайся, що ти правильно зрозумів, що від тебе вимагається.
  • Спочатку берись за ті завдання, у правильності відповідей на які ти не сумніваєшся.
  • Пропускай! Потрібно навчитися швидко пропускати важкі і незрозумілі завдання, щоб згодом до них повернутися.
  • Читай завжди уважно завдання до кінця. Розуміти завдання з перших слів і добудовувати закінчення за допомогою власної уяви – це надійний шлях до помилок.
  • Думай лише про поточне завдання. Коли ти бачиш нове завдання, забудь про попереднє.
  • Якщо попереднє завдання тобі не під силу, забудь про цю проблему. Наступне завдання це шанс набрати додаткові бали.
  • Використовуй методику виключення. Якщо не знаєш правильної відповіді , то можна розпізнати усі невірні відповіді в силу їхньої абсурдності.
  • Заплануй два круги. Завжди перевіряй себе. Навіть якщо відповідь легка і однозначна на перший погляд.
  • Вгадуй. Довірся власній інтуїції і вона разом із твоїм логічним мисленням.
Зовнішнє незалежне оцінювання!
ЯК ПІДТРИМАТИ СВОЮ ДИТИНУ?
( психологічні поради батькам)
Шановні батьки, психологічна підтримка - це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. Досить часто ми створюємо ситуацію залежності у вашої дитини, на кшталт, - «якщо ти …, то…», нав’язуємо нереальні стандарти, суперництво із ровесниками, - «подивись, як інші стараються…» тощо.
Водночас справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину - значить вірити в нього. Підтримка заснована на вірі в природжену здатність особи долати життєві труднощі при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль.
Інший шлях - навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!».
Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання
зробити наступне:
• забути про минулі невдачі своєї дитини;
• допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;
• пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.
Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо. Підтримувати можна також за допомогою дотиків, сумісних дій, тощо..
Пам'ятайте, основні правила психологічної підтримки, які є особливо важливими в період підготовки до іспиту:
• приділіть дитині увагу (цікавтеся її настроєм, станом здоров'я, проявляйте турботу про її потреби).
• забезпечте Вашій дитині місце для роботи, прослідкуйте, щоб ніхто із домашніх їй не заважав.
• контролюйте режим підготовки випускника, не допускайте перевантажень, пояснюйте, що обов’язково необхідно робити перерви, змінювати види занять.
• ранкова зарядка, спорт, прогулянки, не повинні бути виключеними із щоденного графіка під час підготовки до здачі тестів.
• зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів. Пам’ятайте, що такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку. При цьому не зловживайте солодощами і борошняним виробами.
• залиште для дитини на період іспитів мінімальний перелік домашніх обов'язків, давайте їй зрозуміти, що оберігаєте її.
• допоможіть дитині розподілити час підготовки відповідно до певних тем. Дуже важливо для дитини навчитися робити певні схематичні нотатки, візуально впорядковувати матеріал. Основні формули, положення можна виписати на листочки і повісити у різних куточках вашого дому.
• придбайте різноманітні тренінгові матеріали по тестуванню ( Збірники тестів.). Велике значення має щоденне тренування дитини практично працювати із тестами.
• вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час.
• виражайте готовність допомогти і допомагайте в різних питаннях підготовки.
• розказуйте про свій досвід здачі іспитів, де це доречно. Розкажіть, що ви відчували перед іспитами. Водночас, не видавайте свого хвилювання перед днем здачі тестів і не переносьте тим самим своє хвилювання на дитину.
• прагніть виражати упевненість в силах, не лякайте провалом. Не переживайте за кількість балів, які дитина отримає після тестування. Дитина повинна знати, що кількість балів не завжди остаточний і кінцевий вимір її можливостей.
• дайте дитині напередодні тестування можливість повноцінно відпочити і добре виспатися. І пам'ятаєте, найголовніше понизити напругу і тривожність дитини і забезпечити відповідні умови для занять.
ЗАПОВІДІ УЧНЯ
  • Ти здібний і сильний! Будь упевнений у своїх силах і здібностях.
  • Вчися самостійно мислити. Тренуй пам’ять. Більше запитань ”Чому?”
  • Постійно шукай практичне застосування своїм знанням.
  • Будь завжди уважним до самобуття, потреб, прагнень інших.
  • Навчись і умій дружити. Життя без друзів неможливе.
  • Проявляй миролюбність, толерантність і милосердя до оточуючих.
  • Спори і конфлікти вирішуй з позиції розуму.
  • Пробачай тих, хто свідомо або несвідомо став причиною неприємностей.
  • Якщо хочеш, щоб поважали тебе, необхідно навчитись поважати інших.
  • Прислухайся до думок інших і рахуйся з ними.
  • Будь доброзичливим, усміхненим, поступливим.
  • Пізнай себе, можливості середовища, тих умов, що тебе оточують, і зроби правильний вибір, визнач свої цілі і зміст життя.

понеділок, 30 вересня 2019 р.

булінг

Скажемо булінгу — НІ!

ШКОЛА БЕЗ ЦЬКУВАНЬ
7 причин чому діти цькують
Коли мова заходить про булінг, фокус дій як правило зміщується на підтримку та допомогу особі, яка зазнає цькувань. На того, хто цькує натомість спрямовується комплекс протидій, що виглядає логічно. Проте не слід забувати, що дій і допомоги вимагають обидві сторони конфлікту. Адже булерами не народжуються, булерами стають внаслідок цілого комплексу передумов. Детальніше про це у нашому дописі Стереотипи і упередження як передумови булінгу. Тобто серед причин знаходяться і життєві обставини булера та його жертви, і особливості спілкування в родині та шкільному колективі, і проблеми з навчанням, і стереотипи соціуму, тощо. В кожному конкретному випадку існує своя унікальна комбінація цих факторів, яка відрізняє мотиви та поведінку булерів.
Так само, як неможливо подолати хворобу, лікуючи її симптоми, неможливо подолати булінг, не зрозумівши причин, які спонукають булера до дій. Доречі, самі агресори нерідко не усвідомлюють власну деструктивну поведінку та її причини. Отже, використовуючи знання та допомогу фахівців, можна не лише позбутися загрозливої ситуації, але й якісно покращити життя людини, яка вдалася до агресії.
В психотерапевтичній практиці в залежності від внутрішніх мотивів та методів тиску (детальний перелік цих методів Ви знайдете в статті „45 «класичних» проявів цькування“) на інших виділяють такі основні типи булерів, згідно з др. Андреасом Дучманом:
1. Особи, які використовують агресію з метою посилення власного авторітету та влади.
Зазвичай ці люди вже мають певний статус, наприклад, староста чи лідер класу, вчитель або начальник тощо. У них є певні зв‘язки та важелі впливу, розуміння того, як повернути ситуацію на свою користь, залишаючи за собою останнє слово. Найчастіше вони вдаються до таких методів, як постійна неконструктивна критика, прискіпування, обезцінювання чи ігнорування результатів роботи жертви та її здатностей взагалі,налаштування групи осіб проти жертви, інсценування свого роду трибуналів над нею тощо.
2. Особи, які вдаються до цькувань через заздрість.
Як відомо, заздрість – кепське почуття, яке часто спонукає людей до недобрих вчинків та ворожого ставлення. І якщо дорослі мають змогу через рефлексію контролювати свої емоції та вчинки, то діти можуть навіть не здогадуватися про справжні мотиви своєї поведінки. В залежності від свого статусу в колективі, вони можуть вдаватися до різноманітних форм булінгу. Наприклад, пліткувати, глузувати, обезцінювати, ігнорувати,навіть пошкодити майно чи вдатися до фізичного насильства, тощо.
3. Булери, які діють із почуття страху.
Страх в даному випадку треба розглядати в двох контекстах.
По-перше, це відчуття реальної загрози з боку певної людини і агресія на неї як захисний механізм. Поширеною є ситуація коли, наприклад, особа стає жертвою булінгу та сама вдається до зворотнього булінгу, але іншими способами.
Другим аспектом страху є часто несвідоме відчуття загрози власним уявленням про світ, страх перед певними змінами, відчуття виходу із зони психологічного комфорту.. Або ж жертва нагадує агресору про власні якості чи недоліки, які він не хоче в собі визнавати, щоб не втратити відчуття власної гідності, через упередження тощо. Яскравим прикладом такого страху є цькування людей з іншою сексуальною орієнтацією, іншим кольором шкіри, іншою культурою і таке інше. Адже все невідоме викликає в людині страх та бажання виправити „картинку“ до звичної. Агресивне поводження в такій ситуації свідчить про емоційну нестабільність людини, можливо травматичний досвід чи інші психологічні проблеми. Знаходячись в такому психологічному стані, вона не здатна оцінити ситуацію різнобічно, визнати свій страх. Тому вдається до знецінюючих методів, до приниження, погроз, розправ, вимагаючи таким чином від своєї жертви відповідати його уявленням. Крім того такі особи інтуїтивно відчувають, що не зможуть довести свою правоту в дискусії, а тому нерідко уникають її, кажучи: „Я не хочу про це говорити“  / „Не має сенсу з тобою/Вами це обговорювати“, тощо. Булери цієї групи часто відчувають себе жертвою, а тому дуже уразливі до критики. Свої дії вони розцінюють як вимушені „невірною“ чи „загрозливою“ поведінкою своєї жертви.
4. Особи, які отримують задоволення чи емоційне збудження від цькування інших.
Це має певні спільні риси з першою групою, проте вони не мають чіткої мети, їх задовольняє сам процес. Така поведінка може бути розцінена як прояв психопатії та потребує обов‘язкового втручання спеціалістів.
Такі булери діють виважено та підступно. Використовують нерідко інших для досягнення своєї мети, розповсюджують брудні плітки, знущаються чи спонукають до цього інших, виставляють на посміх, тощо.
5. Булінг як вимога ієрархії.
Кожен колектив має свою динаміку та специфіку відносин. За певних обставин в групі може скластися певний ієрархічний поділ на кшталт армійської дідівщини. Тоді мова вже йде про колективний булінг. Кожен (чи більшість) член такої групи виступає на своєму ієрархічному рівні водночас і булером, і жертвою „старшого“ за ієрархією. В таких групах відкрито застосовуються різноманітні методи булінгу.
6. До передостанньої групи відносять осіб, якими керує жага приналежності до певної групи на фоні сильної невпевненості в собі.
Такі люди зазвичай підсвідомо компенсують свої страхи, невпевненість, низьку самооцінку через приналежність до певної групи. Вони відрізняються несамостійним мисленням та легко піддаються впливу інших. До цькувань вони вдаються аби, наприклад, довести групі свою відданість, за наказом чи просто тому, що так роблять інші члени групи. В принципі таких булерів слід самих розглядати як жертв.
7. І нарешті остання група так званих „благородних“ булерів.
Найкраще цю групу характеризує вислів: „I‘m a pasifist – I‘ll kill everyone who‘s not!“ (я пацифіст і вб‘ю кожного, хто ним не є). Тобто це впевнені у своїй правоті люди, які не нехтують будь-якими способами досягнення своїх „благих“ намірів. Вони поділяють світ довкола на чорне та біле, не переймаються цінностями інших, причинами іх дій. Все, що не входить в їх особисту категорію „білого“ вони атакують, знецінюють. Натомість підкреслюють свою добродійність. Вони схожі на булерів з 3-ї групи (які цькують зі страху), проте іх дії обумовлені необхідністю самоствердження.
Як бачимо, в кожному випадку булінг зумовлений певними внутрішніми проблемами людини, яка до нього вдається. Це спростовує міф про те, що це начебто проблема тих, кого цькують. Натомість підкреслює необхідність допомоги не лише жертві, але й самому булеру.
Телефони довіри
Верховною Радою України прийнято Закон України від 18 грудня 2018 року №2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», зокрема вказаним нормативно-правовим актом внесено зміни до Кодексу України про адмінітсративні павопорушення та Закону України «Про освіту», які направлені на удосконалення відносин у сфері протидії булінгу (цькуванню).
Телефони довіри: 
Дитяча лінія  ………………………..116111 або 0 800 500225 (з 12.00 до 16.00)
Гаряча телефонна лінія щодо булінгу ……………………………………116 000
Гаряча лінія з питань запобігання насильству ……… 116 123 або 0 800 500335
Уповноважений Верховної Ради з прав людини ………………….. 0 800 501720
Уповноважений Президента України з прав дитини………………. 044 2557675
Центр надання безоплатної правової допомоги ……………………0 800 213103
Національна поліція України …………………………………………………..102
Пам’ятка для жертви булінгу
  • Не протиставляй себе колективу. Намагайся бути доброзичливою людиною, навіть із агресивно налаштованими до тебе членами колективу.
  • Не принижуй інших: не обзивайся, не дерись, не погрожуй.
  • Захищайся: твердо, не переходячи в атаку, не дозволяй принижувати себе, показуй, що можеш постояти за себе.
  • Наберись терпіння: те, що відбулося, не триватиме довго.
  • Розбирайся у причинах, але не займайся самоедством, самознищенням, не звинувачуй себе ні в чому.
  • Говори впевнено, але тактовно, коли розмовляєш із булером, стій прямо, поводься спокійно, не бійся, не кричи та тим більше не счиняй бійку.
  • Кажи «НІ» і не почувай себе винним.
  • Шукай підтримки у працівників школи, друзів, батьків. Вони допоможуть тобі вистояти.
  • Не мовчи! Розповідай про знущання та насильство над собою. Це допоможе швидше припинити протиправні дії.
  • Звертайся до компетентних органів, що мають захищати твої права, отримуй інформацію щодо власного захисту .

Булінг у шкільному середовищі
Олена Бєляєва
практичний психолог –методист
вищої категорії,
соціальний педагог
Булінг у шкільному середовищі
Пропонуємо увазі освітян матеріал, що допоможе розглянути тему булінгу в шкільному середовищі з теоретичних позицій та з позиції практики, як актуальну соціально-педагогічну та психологічну проблему сучасності, визначити поняття булінгу, сутнісні ознаки, основні причини, форми прояву цього явища, визначити його основні риси, проаналізувати основні механізми його розвитку, рольову структуру булінгу та висвітлити наслідки для всіх учасників цього явища (для жертв булінгу, булерів, спостерігачів).
Ключові слова:
булінг, насильство, агресія, третирування, цькування, булер, жертва булінгу, спостерігач.
Якщо ти байдужий до страждань інших,
ти не заслуговуєш називатися людиною. (Сааді)
Cеред сучасної учнівської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та третирування у міжособистісних стосунках підлітків, здійснюваних самими дітьми одне до одного. За своєю сутністю третирування — це специфічна форма агресивної поведінки, при якій сильніший (авторитетний) учень (або учні) систематично переслідує іншого (слабкого, аутсайдера). Ситуація третирування не обмежується лише ролями «агресора» та «жертви», вона залучає інших однокласників, роблячи їх активними або пасивними учасниками цих відносин. Такі стосунки отримали назву шкільний булінг, розповсюдження якого впродовж останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.
Явище булінгу надзвичайно поширене у сучасній школі, педагоги багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно усівати його, але цю проблему іноді замовчують, не афішують випадки знущань, її не прийнято обговорювати. За таких умов проблема не усувається, навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокіших проявів. Запобігання та профілактика випадків шкільного насильства є найважливішим завданням педагогів та психологів, оскільки жорстоке ставлення до дитини неминуче призводить до низки руйнівних наслідків, а саме:
  • педагогічних наслідків: шкільна дезадаптація, академічна неуспішність;
  • психологічних наслідків: психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація;
  • медичних наслідків: травматизація або суїцид.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) — це форма психічного насильства у вигляді утиску, дискримінації, цькування, травлі, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей, які не здатні захистити себе в даній ситуації.  Булінг — явище глобальне і масове.
Булінг характеризують чотири головні компоненти:
— по-перше: це агресивна і негативна поведінка;
— по-друге: булінг здійснюється систематично;
— по-третє: булінг відбувається у взаємостосунках, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості;
— по-четверте: булінгова поведінка є навмисною.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потреба у підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних вад; відсутність предметного дозвілля; бажання принизити заради задоволення, розваги чи самоствердження; потреба у самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб. Булінг також може виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при недостатній увазі з боку дорослих тощо; як крайня міра, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб, і у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні. Булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.
Рольова структура булінгу має три елементи:
  • булер, або булі: переслідувач, агрессор;
  • жертва;
  • спостерігачі.
Виходячи із практичних спостережень, можна визначити наступні форми шкільного булінгу:
  1. Фізичний шкільний булінг— умисні поштовхи, удари, стусани, побої нанесення інших тілесних ушкоджень, різного виду знущання, образливі жести або дії, пошкодження особистих речей та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви), фізичні приниження та ін. Серед характерних ознак фізичного булінгу можна виокремити:сліди від ударів, гематоми, синці, подряпини, порізи, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі. Коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент.
Сексуальний булінг є підвидом фізичного та означає дії сексуального характеру. Його важко розпізнати, тому що жертва сексуального булінгу панічно боїться розповісти про це дорослим, замикається у собі, постійно плаче насамоті, категорично відмовляється надавати будь-яку інформацію, може вчиняти спроби суїциду.
  1. Психологічний шкільний булінг— насильство, пов’язане з дією на психіку, що завдає дитині психологічного травмування шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість жертви. До цієї форми можна віднести:
  • вербальний булінг: образливе ім’я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, поширення образливих чуток, словесне приниження, бойкот та ігнорування, залякування, використання агресивних жестів та інтонацій голосу для примушування жертви до здійснення певних дій, систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини), задерикуватість, ігнорування або ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється або ігнорується частиною учнів або всім класом), психологічне приниження, погрожування тощо. Для дітей, які зазнали проявів вербального булінгу характерні наступні ознаки: вони часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом, знервовані або відсторонено замкнуті, прикидаються хворими, щоб уникнути відвідування школи, мають яскраво виражені прояви страху, нервові тики, нічні скрикування, відлюдькуватість, замкнутість.
  • вимагання (грошей, коштовних або інших речей, їжі, примус що-небудь вкрасти);
  • кібербулінг — новітній спосіб знущання з використанням електронних засобів комунікації, який включає: приниження та цькування за допомогою мобільних телефонів, гаджетів, Інтернету (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі та ін.). Серед характерних ознак кібербулінгу можна визначити наступні: дитина дуже багато часу перебуває в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, буває при цьому знервованою, полохливою, сумною та тривожною, в дитини проблеми зі сном, вона проситься залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять. Іноді це може бути її єдиним способом соціалізації.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (бійки, стусани, поштовхи тощо), а от дівчатка більш охоче користуються вербальними формами тиску. А втім, ця різниця дуже відносна.
У своїй загальновідомій книзі «Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?», норвезький психолог Дан Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схильних ставати булерами, або булі:
  • вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;
  • вони імпульсивні й легко шаленіють;
  • вони часто зухвалі та агресивні у ставленні до дорослих (передусім батьків та вчителів);
  • вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу, за дослідженням Д. Ольвеуса також мають свої характерні риси:
  • вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
  • вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні, мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
  • вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими або з молодшими за віком, ніж із однолітками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.
Діти, що стали жертвами булінгу, проявляють наступні (у тому числі патологічні) особливості поведінки:
  • вони прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;
  • бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять проводити їх, спізнюються на уроки;
  • їхня поведінка значно змінюється у бік віктимності;
  • в них спостерігаються явні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну і апетиту, нічному крику, нервовому тику, відлюдкуватості і скритності;
  • в них виявляють рваний одяг або пошкоджені речі;
  • вони часто просять дати грошей, або крадуть їх;
  • в них знижується якість навчання, вони втрачають інтерес до улюблених занять;
  • мають постійні ссадини, гематоми, синці та інші травми;
  • вони мовчазливі, не бажають йти на контакт;
  • як прояв крайнього ступеню: можуть здіснити суїцид.
Характерними рисами спостерігачів учені відзначають відчуття провини та відчуття власного безсилля.
Найчастіше переслідувач, агресор – найпопулярніша особистість у школі або у класі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює.  Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях такої дитини, скільки на її місці в групі.
На противагу — ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами, та їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. Ці діти по природі не агресивні, їх поведінка часто викликає роздратування у багатьох однокласників, що робить їх легкою здобиччю і жертвами булінгу та сприяє закріпленню соціально невигідних психологічних рис і стилю поведінки. Дитина-жертва найчастіше самотня, слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, уразливість, плаксивість, добродушність, не конфліктність, поступливість та навіть улесливість. Друзі у такої дитини нечисленні, або і взагалі відсутні від страху за себе.
Ці діти не можуть постояти за себе у класі. У таких випадках знаходиться особа, яка бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Зазвичай жертвами шкільного булінгу стають діти, які мають:
— фізичні недоліки: носять окуляри, діти зі зниженим слухом, із порушеннями опорно-рухового апарату; діти, які фізично слабші за своїх однолітків; мають надто низький або надто високий зріст;
— особливості поведінки: замкнуті, відсторонені, тривожні, імпульсивні, плаксиві, нещасливі, діти з проблемних сімей та діти із заниженою самооцінкою;
— особливості зовнішності: руде волосся, ластовиння, клаповухість, криві ноги, особливості форми голови, надмірну чи наднизьку вагу тіла;
— недостатньо розвинені соціальні навички: не вміють спілкуватись з однолітками, часто не мають друзів, перебувають під надмірною гіперопікою батьків, невпевнені у собі, відчувають беззахисність;
— відчувають страх перед школою: мають негативне ставлення до школи внаслідок неуспішності у навчанні, підвищену тривожність та невпевненість, страх відвідування окремих навчальних предметів;
— відсутність досвіду життя в колективі: домашні діти, що не відвідували дитячий садок, мають нерозвиненість комунікативних навичок;
— хвороби: епілепсія, енурез, заїкання, дислалія (порушення вимови), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин, що потребує психологічної допомоги.
Булінг у шкільному середовищі впливає на підлітка таким чином, що він не засвоює поняття моралі як суспільного явища, тому в процесі діяльності, організованої взаємодії між школярами не відбувається усвідомлення відповідальності один перед одним та перед колективом.
Шкільний булінг за своєю природою є складним, системним та комплексним соціально-психологічним явищем, яке розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху. На агресивні та жорстокі прояви поведінки булерів впливають наступні чинники:
  • культ насильства у суспільстві;
  • негативний вплив кіно, телебачення та інших ЗМІ;
  • низький рівень виховання учнів «групи ризику»;
  • байдужість з боку батьків;
  • комп’ютерні ігри, що мотивують на насильство.
Саме у середній школі відбувається збільшення кількості випадків виникнення та прояву булінгу. Проявляється булінг, як правило, в позаурочний час та у неконтрольованих дорослими місцях. Булінг є внутрішньогруповим процесом та передбачає специфічну групову динаміку.
Окрім лікарів, психіатрів, психологів, які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків або однокласників, до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи та батьки школярів.
Профілактика булінгу передбачає роботу за наступними напрямками:
  1. Ознайомлення шкільної громади з особливостями поширення масових негативних явищ серед учнів загальноосвітніх шкіл та загальноприйнятими у світі поняттями «булінг», «третирування», «цькування» з огляду на розуміння проблеми насильства над дітьми та його видами (висвітлення матеріалів на педагогічних радах, засіданнях методоб’єднань класних керівників, батьківських зборах).
  2. Просвітницька робота фахівців соціально-психологічної служби школи серед дітей та учнівської молоді щодо попередження насильства з використанням основних форм просвітницької роботи, а саме: лекційної роботи, міні-лекцій, круглих столів, бесід, диспутів, годин відкритих думок, усних журналів, кінолекторіїв, організації конкурсів, фестивалів, акцій, створення клубів із правових знань, організації на базі навчального закладу консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, де можна провести зустрічі з працівниками правоохоронних органів.
  3. Формування правосвідомості і правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиток активності, самостійності, творчості учнів, створення умов для самореалізації особистості школярів.
  4. Формування у педагогів та батьків навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування умінь виокремлювати існуючу проблему.
  5. Створення у шкільному середовищі умов недопущення булінгу та відповідного середовища в освітній установі для профілактики та боротьби з негативними соціально-педагогічними наслідками цього явища.
  6. Зміцнення захисних сил особистості та організму в протистоянні цькуванню як для умовно здорових дітей та підлітків, так і для тих, які вже мають соматичну або психічну патологію.
  7. Проведення бесід з підлітками з метою профілактики булінгу, виступи провідних спеціалістів у системі профілактичної роботи щодо подолання різноманітних форм агресивної поведінки серед підлітків.
  8. Визначення переліку організацій, установ, що допоможуть у розв’язанні даної проблеми.
  9. Проведення конкурсів соціальної реклами та інформаційних буклетів з проблем профілактики негативних тенденцій у молодіжному середовищі.
  10. Розробка пам’ятки для учнів «Скажімо насильству НІ».
  11. Розробка програми роботи щодо профілактики булінгу серед підлітків.
  12. Затвердження плану діяльності програми «Профілактика булінгу серед підлітків» у структурі діяльності соціально-психологічної служби школи: вибір основних напрямів профілактичної діяльності; форм і методів роботи; визначення професійних обов’язків суб’єктів соціально-педагогічної роботи.
  13. Проведення соціально-педагогічних тренінгів, відеолекторіїв.
  14. Планування узгодженої діяльності суб’єктів соціально-педагогічної діяльності (учителів, соціальних педагогів, практичних психологів, волонтерів).
  15. Налагодження співпраці з центром соціальних служб сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, представниками ВНЗ, ЗМІ, позашкільними установами, недержавними організаціями.
  16. Використання засобу шкільної медіації — вирішення конфліктних ситуацій шляхом примирення сторін за участі медіаторів через знаходження оптимального варіанта подолання проблеми, що задовольняє обидві сторони, за взаємного бажання сторін знайти вихід із ситуації.
  17. Робота з волонтерами: організація зустрічей волонтерів з представниками соціально-психологічної служби школи, вчителями, учнями та їхніми батьками, ознайомлення з ефективними формами та методами превентивної роботи.
В рамках профілактичної роботи у школі за представленими напрямками ми проводимо наступні заходи з попередження проявів булінгу, які мають систематичний характер:
  • Круглий стіл із застосуванням медіа-презентації з вчителями школи на тему:«Психолого-педагогічна робота з подолання булінгу в підлітковому віці».
  • Виступ психолога та соціального педагога на засіданні членів батьківських комітетів класів, батьківській конференції, батьківських зборах на тему «Булінг: причини, наслідки, методи профілактики та подолання негативного явища».
  • Анкетування учнів з метою виявлення проявів насильства (див. додаток 1).
  • Семінар з елементами тренінгу для учнів 6 — 9 класів «Профілактика булінгу серед підлітків» з метою формування в учнів громадянської відповідальності за наслідки асоціального способу життя.
  • Бесіди психолога, соціального педагога з учнями на тему: «Я – повноцінна особистість держави», «Життя без агресії», «Дізнайся про свої права та обов’язки» з метою формування прагнення підлітків до ведення здорового способу життя; обізнаності учнів у негативізмі булінгу та його наслідків, попередження насильницької поведінки учнів.
  • Тренінги з учнями на тему на вибір: «Як я вмію стримувати негативні емоції. Профілактика проявів агресії», «Умій сказати НІ», «Ми проти насильства у школі», «Формування навичок комунікації», «Формування відповідальності щодо власної поведінки», «Ми – проти агресії».
  • Проведення зустрічей, круглих столів, диспутів, годин відкритих думок, конференцій для неповнолітніх зі шкільним офіцером поліції, спеціалістами правоохоронних та кримінальних відділів поліції, служб соціального захисту, медичних установ та інших зацікавлених організацій на тему «Ми — за життя без насильства», «Права та обов’язки школярів» тощо.
  • Запровадження програми правових знань у формі гурткової та факультативної роботи.
  • Створення інформаційних куточків для учнів із переліком організацій, до яких можна звернутися у ситуації насилля та правопорушень.
  • Створення на базі школи алгоритму реагування на випадки насильства серед дітей: чіткий алгоритм можливих дій, відповідальності та компетенції вчителя, представників адміністрації, психолога і соціального педагога; встановлення їх ролі та обсягу обов’язків у цьому алгоритмі.
  • Бесіди з батьками учнів щодо профілактики булінгу та правил спілкування з дітьми, що потерпають від третирування (див. додаток 2).
  • Виготовлення та розповсюдження учнями профілактичних та пропагандистських буклетів «Явище булінгу – руйнація суспільства».
  • Розробка та використання в роботі соціально-психологічної служби школи «Пам’ятки школяру» (див. додаток 3).
Працівники школи мають реагувати на прояви булінгу за відповідною схемою:
Технології реагування працівників школи на виявлені або встановлені факти булінгу:
  • При встановленні факту або підозрі на наявність булінгу батьки або вчитель повідомляє про це адміністрацію закладу.
  • Адміністрація спільно із соціально-психологічною службою школи невідкладно реагує на представлені факти.
  • Безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами.
  • Бесіда з учнями класу щодо з’ясування проявів булінгу.
  • Бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування.
  • Бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася та визначення шляхів її подолання.
  • Відпрацювання навичок поведінки жертв та виведення їх зі стану жертви.
Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося:
Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.
Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.
Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:
  • Я вірю тобі.Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;
  • Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою.Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.
  • У цому немає твоєї провини.Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.
  • Добре, що ти зумів сказати мені про це.Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.
  • Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека.Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.
Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:
— з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;
— також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;
— підтримувати дітей, що стали жертвами;
— якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;
— треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;
— непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;
— планомірно працювати з родинами, обов’язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);
— підтримувати в учнів адекватну самооцінку;
— контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;
— у разі виявлення булінгу — невідкладно поговорити з переслідувачами та з’ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;
— вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;
— акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.