Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці
зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку ― навчанням у
початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає
навчальна (тобто цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є
розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння
уміннями та навичками), основою якої є пізнавальний інтерес (виразна
інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях,
супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди
усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій) і нова соціальна позиція.
Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини.
Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до
шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на
навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно
важливу діяльність ― вчиться ― і значущість цієї діяльності оцінюють
люди, які оточують її.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить
дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку,
перебудовує взаємини в сім’ї. Діти молодшого шкільного віку спершу
надають перевагу навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім
їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо,
малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретнопрактичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім
змістом навчальної діяльності.
Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює
такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов),
індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та
інтеграція (включення у групу ровесників).
В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні
новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів,
внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність,
рефлексія.
Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці
центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх
психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення, організації діяльності).
Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити
засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди.
Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних
навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і
зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим
більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він
може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв’язання
завдань.
Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність.
Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами
організації нового для неї виду діяльності ― навчання. Планування,
контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі
наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов’язаних етапів.
Рефлексія молодшого школяра ― це осмислення своїх суджень і вчинків
з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз.
Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх
предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.
Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє
ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати
на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди,
уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає
розвиватися.
Для молодших школярів характерним є й те, що передусім зберігається
потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку
спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання
вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих,
афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань намірів.
Властива дітям і потреба в русі, вона залишається такою сильною, як і в
дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи
себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що
втомлює учнів і знижує працездатність на наступному занятті.
Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого
школяра є потреба у зовнішніх враженнях. На початку навчання вона є
головною рушійною силою розвитку.
У зв’язку з розвитком пізнавальної потреби, під впливом нової провідної
діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів,
у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними. Розвивається також
такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. В учня початкової школи
вони конкретні. Молодший школяр наслідує, як правило, лише зовнішній
вияв учинків героїв, яких вважає для себе ідеалом.
У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні
пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява,
мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі
психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому
сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома:
навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця тощо.
Розвиток сприймання. У молодших школярів сприймання стає більш
довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Сприймаючи нові для
них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії
об’єктів. Сприймання в дітей часто обмежується лише впізнанням і
наступним називанням предмета. Сприйняття учнів 1-2 класів відрізняється
слабкою диференціацією. В дітей необхідно розвивати сприймання форми
предметів, а також кольору. В процесі навчання школяра в початковій школі
"сприймання становиться думаючим” (Д.Б. Ельконін). Воно стає:
більш аналізуючим;
більш диференційованим;
приймає характер організованого спостереження;
змінюється роль слова у сприйманні предметів і явищ.
Для того, щоб розвивалося сприйняття, слід вчити дітей виявляти істотні
ознаки, властивості предметів і явищ.
Розвиток уваги. У молодшому шкільному віці, особливо у 1-2 класах,
провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів
приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає
проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю.
Розвиток уваги молодшого школяра все більше й більше характеризується
довільністю. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій,
якими вони можуть керувати і які можуть контролювати.
Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще нестійка, тому в
навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі
складання схем, малювання, креслення. М.Ф. Добриніним встановлено, що
увага школярів буває достатньо зосередженою і стійкою тоді, коли учні
повністю зайняті роботою, коли ця робота потребує від них максимум
розумової і рухової активності. Якщо учні розглядають предмети і при цьому
мають можливість діяти з ними, то в такому випадку вони дуже уважні.
Великий вплив на увагу виявляють інтереси і потреби учнів. Те що
приваблює дітей, ніби само по собі зосереджує увагу.
Особливо уважними діти бувають в процесі творчої діяльності, так як тут
зливаються в одно мислення, чуття і воля.
Крім цього молодшим школярам ще важко розподіляти увагу між різними
видами роботи, а також переключати швидко свою увагу з одного об’єкта на
другий.
Розвиток пам’яті. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається
довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Під
впливом навчання формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у
набутті знань. У дітей цього віку також розвинута наочно-образна пам’ять.
Вони краще запам’ятовують конкретні предмети, факти, події. Це зв’язано з
переважанням І-ої сигнальної системи. До недоліків пам’яті молодших
школярів відноситься невміння правильно організувати процес
запам’ятовування, невміння розбити матеріал для запам’ятовування на
розділи чи підгрупи, виділяти опорні пункти для засвоєння, користуватися
логічними схемами. У молодших школярів є потреба у дослівному
запам’ятовуванню, що пов’язано з недостатнім розвитком мови. В процесі
навчання "пам’ять дитини стає мислительною” (Д.Б. Ельконін). Під впливом
навчання в молодшому шкільному віці пам’ять розвивається в 2-х напрямках:
― посилюється роль і збільшується вага словесно-логічного, смислового
запам’ятовування;
― дитина оволодіває можливістю усвідомлено управляти своєю пам’яттю,
регулювати її прояви.
Розвиток уяви. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів
полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої
переробки уявлень, від простого довільного їх комбінування до логічно
обгрунтованої побудови нових образів. Зростає як вимогливість дитини до
витворів її уяви, так і швидкість утворення образів фантазії.
Розвиток мислення. У дітей молодшого шкільного віку переважає
наочно-образне мислення. Протягом цього віку формуються такі мислительні
операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Педагог
Л.С. Виготський відмічав інтенсивний розвиток інтелекту у цьому віці.
Розвиток мовлення. В учнів початкових класів активно удосконалюються
навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони
оволодівають все складнішими граматичними структурами.
Щодо емоційної сфери, то для дітей характерний життєрадісний,
бадьорий настрій, а також присутня емоційна вразливість, крім цього
розвивається почуття симпатії, формуються моральні почуття: дружби,
товариськості, обов’язку, гуманності.
Немає коментарів:
Дописати коментар